Наступного тижня будемо відзначати 202-у річницю від Дня народження світоча української літератури Тараса Григоровича Шевченка. І вкотре подумаємо, що його творча спадщина й сьогодні настільки могутня та стійка, впливова та визначальна, що, здавалося б, більш не потрібні жодні докази поваги до генія Кобзаря. Але світова культура здавна і до цього часу, окрім інших ознак великої прихильності до Шевченка, продовжує встановлювати на його честь пам’ятники – твори монументального мистецтва у граніті чи бронзі, мармуровій крихті чи бетоні.

     П’ять років я не була у рідному місті. Нарешті вдома. Тепер маю чимало вільного часу, гуляю вулицями Галича з онуком. Ви не повірите, та після роботи в Італії відпочиваю серцем і душею. Тут  все рідне. Здається, навіть повітря інше. Та, попри те, вражає наша сіра буденність. А ще бруд і відсутність належного благоустрою. Не ображайтесь, галичани, але я, як корінна мешканка міста, маю право про це сказати. 

     20-21 лютого 2016 року в Муніципальному центрі дозвілля "Будівельник" у м.Івано-Франківську відбувся фінал кубка області з волейболу серед чоловічих команд сезону 2015/2016 років, у якому тріумфально виступила галицька команда "Володар". 

     У ці лютневі дні, сповнені сумом другої річниці кривавої розправи над активістами Євромайдану в Києві, ми вкотре схиляємо голови перед портретами Героїв Небесної Сотні, молимось їх світлій пам’яті та виголошуємо святі слова: «Герої не вмирають!». 

     Гірка правда життя: двадцять сім років тому, 15 лютого 1989 року, коли по телебаченню ми побачили на мосту через Амудар’ю танкову колону радянських військ, що назавжди покидали Афганістан після майже десятилітньої війни, ми щиро вірили, що її гіркий історичний досвід довічно буде застереженням від нових кровопролить та трагедій. На жаль, сьогодні – у переддень 27-ї річці повернення тих військ у свої радянські казарми, ми бачимо, що потенційного агресора ні кров, ні людські втрати нічому не навчили. 

     Якби минулого понеділка у вас виникла гостра необхідність здати кров на аналіз у лабораторії Галицької ЦРЛ, вам не мало б «випили крові». І пішли б ви зі своєю проблемою до інших лаборантів. Але гіркий осад образи нікуди б не дівся.

     Про будь-яке село, що розташоване у передмісті, кортить сказати з присмаком екзотики: «Воно - немов дитинчата у сумці кенгуру: там близько до тіла, а тому тепло, спокійно, а також вчасно годують». У нашому районі це перш за все стосується Залукви, до якої з Галича якихось 500 метрів.

     19 січня, як і по всій Україні, галичани вже котрий рік поспіль зібрались, щоб відзначити свято Водохреща, очистити душу і тіло у Хрещенській купелі.

Після Божественної Літургії у храмі Різдва Христового мешканці міста прийшли  на берег Дністра. Одні – щоб зануритись у крижану воду, інші – стати  свідками Йорданського дійства. Декан Галицький УГКЦ отець Ігор Броновський освятив сивочолу ріку і благословив галичан, які вирішили пірнути у січневі води Дністра.

     Вже неодноразово доводиться чути про те, що Галич, як столиця древнього князівства, не завжди відповідає вимогам історичного центру. Йдеться зокрема про автобусні зупинки в напрямках Львова та Івано-Франківська. І якщо зупинка у Львівському напрямку ще менш-більш освічується ліхтарями автозаправної станції, то ті, хто прямує з Галича до Івано-Франківська, змушені в темну пору доби очікувати на свій транспорт у суцільній темряві. Останню «розсікають» лише вогні автомобільних фар, що проїжджають повз зупинку. 

     Напередодні Нового року всі чекають дива. Вірять у казку і дорослі, і малі. 

18-літній Юлі Федорняк із с.Крилос не могло й наснитись, що зовсім скоро в неї буде житло - хоч і невеличке, але власне.