на сайті  
   
 
Середа, 20 листопада 2019 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...






Архів газети "Галицьке слово"

2019 рік

2018 рік

2017 рік

2016 рік

2015 рік

2014 рік

2013 рік

2012 рік


2011 рік


2010 рік



Житіє отця Леонтія Насташинського
29.04.2016 | 12:14 | Переглядів: 1024
Рейтинг

     Напередодні світлого свята Воскресіння Христового наша бесіда з митрофорним отцем Леонтієм Насташинським, парохом села Бовшів, настоятелем церкви Зіслання Святого Духа, деканом Більшівцівським, є промислом Божим, який до того ж припав на 83-ій День народження отця Леонтія. Але даний факт для нього  – явище проміжне. У цю Велику п’ятницю він ні на півкроку не зверне зі своєї пастирської дороги, віддаючи себе жертвенному служінню і ширенню Божої любові. 
     
     «О, та ми добре знаємо отця Леонтія. Він був у нас шанованим священиком», – кажуть у Межигірцях та Семаківцях, Тустані та Медусі,Темирівцях та Блюдниках, Пукасівцях та Курипові, Крилосі та Ганівцях і, особливо, у Задністрянському… Взагалі протягом 36 років духовної праці у сані священика  отець завжди сумлінно виконував свої парафіяльні обов’язки та всюди залишив по собі добрі спомини. Відверто кажучи, вже можна говорити про школу його життя, уроки якої ми спробували осягнути. 

     
     

     
     Наша розмова з отцем Леонтієм продовжувалась багато годин поспіль. Кореспондент слухав його, відкривши рота. А отець розповідав та розповідав… Про людей… Про те, як важливо слідувати Слову Божому… Про найближчі плани, які обов’язково здійсняться при щирій підтримці вірян. Наприклад, має парох думку встановити пам’ятну дошку сестри Василії Глібовицької, яка народилася саме у Бовшеві. Підганяє складання кошторису на будівництво Недільної церковної школи...

     – Отче Леонтію, знаємо, що Ви радше зробили б якусь складну справу, аніж говорили про себе. Але ж і цю роботу треба колись осилити, бо Ваше життя - то вже добрий приклад для інших… Розкажіть насамперед, як Ви, робоча людина радянських часів, зуміли стати священиком?
     
     – Колись мені здавалося, що то сталося випадково. Але з часом зрозумів – закономірність, покликання, яке пробивало собі дорогу з малих літ. Складним було життя моїх батьків – Дмитра та Розалії. Я пам’ятаю їхню приватну господарку… Пам’ятаю, як у 1939 році поляки втікали, а прийшлі визволителі спочатку закликали розбирати по хатах панське добро, а потім  затребували принести все назад, щоб віддати до колгоспу. Така була колотнеча… Пам’ятаю, як тато з мамою журилися, що мають мало землі, а є троє дітей – брат Ярослав та сестра Марія, яких у Другу світову забрали на роботи до Німеччини, і я, набагато молодший від них. І всім хоч клаптик ріллі треба було вділити, бо що ще можна було тоді дати сільським дітям? Не дивно, що людські поля були густо порізані межами на вузькі бинди. 
     
     Щоправда, у повсякденному житті наша родина малася ліпше, ніж інші. Бо батько  вмів робити чоботи, поставити піч чи грубку, накрити комусь хату сніпками. Вечорами, а світло у нас горіло довго, збиралися в хаті господарі, щоб, поки тато шиє, посидіти, поговорити, а попри те, зекономити дуже дорогі на той час сірники, бо прикурювали від нашої лампи. Сьогодні дивуюся, які тоді люди були спокійні і мирні, яка то була між ними взаємоповага та злагода. Ніхто нікому не заздрив, ніхто ні з ким не сварився… А якщо й обговорювали щось спірне, то казали: «На все воля Твоя, Господи». Це викликало у мене якісь світлі  запитання і почуття. Можливо, саме вони переросли у моє пастирське служіння.
     
     – …Але набагато пізніше тих приємних вечорів.
     
     – Безумовно. Я закінчив школу. На початку 50-их вже мав свої гроші на кіно. Тоді у Бовшеві тільки збиралися будувати цукровий завод, то я заробляв на ручному бурінні свердловин, з яких ми таким черпачком на кінці свердла добували з глибини проби ґрунтів на аналіз: чи витримають вони потужну заводську будівлю?
     
     Пізніше була у моєму житті армія, у яку я пішов через чотири дні після свого весілля. А коли відслужив, влаштувався учнем слюсаря на будівництво заводу. З часом вже працював на виробництві. З приємністю пригадую, як, попри тодішні технології, де привілеювала важка фізична праця, ми виробляли цукор першого сорту, який ішов на експорт. Після 12 літ  праці на заводі перейшов на стільки ж років на Бурштинську ТЕС. Був слюсарем, бригадиром, іноді підміняв майстра. 
     
     І протягом всього життя - від шкільної лави до роботи з електропотужностями -  Господь оберігав мене від вступу до лав піонерії, комсомолу, партії. У  дитинстві від червоного галстука уберегла мене наявність у Бовшеві партизанів: вони були взірцем боротьби за вільну Україну. В армії, коли політрук одного разу викликав мене на якесь засідання, щоб прикликати у ВЛКСМ, Господь прикрив мені рота так, що я навіть не відповів на запитання, як називаюся, то мене випровадили звідти. А після служби наш неблизький родич, який керував тоді колгоспом, відверто радив: «Запишися у партію - і будеш головою колгоспу». Але я залишився при своїх поглядах. І завжди був при церкві. Десь у середині 70-х років минулого століття став у Бовшівській церкві другим братом.

     
     

     Отець Леонтій: «У цій церкві я - як дома. Усе приймаю за істину»

     
     Якось приїхав до нас нині покійний архієпископ Йосип (Савраш). Дивлюся йде у сірій реверенді по церкві, дає благословення нашому настоятелю…, а потім каже: «Ану, браття, ходіть за мною, подивимося, який стан вашої господарки навколо церкви». Я одразу подумав про месійний хрест, встановлений ще 1938 року до 950-ліття хрещення Русі-України. За довгі роки він дуже струхлявів попри землю, і міг, не дай Боже, впасти та наробити біди… Особливо на Великдень, коли навколо цього дубового хреста збиралася молодь та ходила довкола зі співами: «Вию-вию вінець».
     
     Несподівано для самого себе я підійшов до єпископа і питаю: «Владико, чи не дозволите нам поміняти цей хрест на новий, бо бачите, вже дуже ризикований стан він має. Благословляєте?». «Благословляю», – відповів Блаженніший.
     
     А коли ми вже провели його до машини, він з салону авто сказав мені: «Приходи. Я вже висвятив 50 священиків, будеш 51-им». Від несподіванки я оторопів, а потім подумав: «Та який я ксьондз, мені вже 47 років. Та й те, що я ходжу на хори, ще не означає, що глибоко знаюся на церковному житті». 
     
     Це було восени. А перед Великоднем приходить мені відкритка з образом Воскресіння Христа і  запрошенням до єпископа. Я пішов, а владика каже мені: «Обов’язково порадься з дружиною. Бо буває, що чоловік погоджується стати священником, а жінка на розвід подає». То часи були такі – атеїстичні, радянські.
     
     –  Цікаво, що порадила Ваша пані Софія, яка на той час працювала у сільраді і могла поплатитися роботою за Ваші вірогідні кроки?
     
     – Та спробуй. Не вийде - бити не будуть, – спокійно сказала вона. 

     
     

     о. Леонтій біля свого помешкання, побудованого власноруч

     
     Зауважу, що ми з Софією у шлюбі вже 64 роки, і завжди вона була моєю щирою та мудрою порадницею, заступницею і втіхою. Тоді мене призначили помічником єпископа у кафедральному соборі. Перші кроки були дуже важкими. Хто тільки мною не керував: стань тут, посунься туди, та куди ти пішов і що ти сказав? Одного разу я вже хотів полишити цю справу. Та минулося. Щоправда, були й неприємності на роботі. Кагебісти поінформували директора станції: «Ти знаєш, що тримаєш у себе попа?». І хоча моє служіння ніяк не впливало на роботу, бо для нього я використовував свої відгули, було якось неприємно, що за мене керівництво змушене відповідати. Але полишати своє духовне служіння я вже не збирався.
     
     – І це мало схвальну оцінку: 1983 року Вас благословили на вступ до Московської духовної семінарії. У 1988-му Ви отримали диплом священика. Люди розповідають, що в ті роки і після Вас часто можна було побачити на тій чи іншій зупинці громадського транспорту - під парасолею у дощ чи тупцюючого на морозі…
     
     – Напевне, що так, бо я своїм ходом добирався до своїх парафіян на Службу Божу, хрестини чи похорон. Особливо важко було вчасно потрапити в кілька сіл на освячення Паски. Зараз  їжджу на двох колесах… На велосипеді… До машини не доробився… Та й у моєму віці вже, мабуть, пізно сідати за кермо.
     
     – Даруйте, отче Леонтію, але в наш час священики іноді кружляють на таких іномарках, що й прем`єр-міністр може позаздрити… Не кажучи вже про те, які царські хороми облаштовують собі деякі отці…
     
     – Про машину, якої не маю, я вже сказав. Хату собі збудував, коли ще працював на електростанції. Одночасно навчав своїх дітей. Якщо в цілому відповісти на те запитання, яке розгадав у ваших словах, то маємо 10 Заповідей Божих і Дві головні заповіді любові . Перша - «Люби Господа, Бога твого, всім серцем своїм і всіма мислями твоїми». Друга - «Люби ближнього твого, як себе самого». Ось на цій любові і тримаються мої життєві засади.
     
     – Виховати у людині любов до ближнього  – справа дуже нелегка. Чи вдалося Вам, отче, привити цю чесноту своєму синові Дмитрові та донькам – Галині та Надії? Якщо так, то  яким чином?
     
     – Гадаю, що найкращий учитель – це добрий  приклад батьків і віра у Господа. Більш досконалих  рецептів нема. І ще маю таке спостереження: як ви ставитеся до своїх батьків, так і ваші діти будуть ставитися до вас. 
     
     Щодо моїх власних дітей, а я вже маю й шестеро онуків та п’ятеро правнуків, при тому правнучці Юлії вже дав шлюб, то дякую Богу Святому за те, якими вони виросли. Син та доньки не знали якихось особливих матеріальних статків, бо ми з дружиною жили, як то кажуть, на спільну зарплату, не маючи грошовитих посад чи якоїсь сторонньої підтримки. Діти з ранніх літ помагали нам: підносили мені цеглу, коли йшла вдома будова чи поралися у господарці. Вони не бачили сліпої любові, яка зазвичай калічить людину. Наша батьківська любов була такою, що заохочувала дітей до доброї справи та спонукала до відповідальності.
     
     – Ви, отче, від фундаменту підняли і гарно облаштували церкву Великомученика Димитрія у Задністрянському, де були парохом понад 15 років… А на Введениє 2013 року дістали призначення у Бовшів, ваше рідне село, і тут з відкритим серцем  долучилися  до великих справ церкви Зіслання Святого Духа.
     
     – Нещодавно я запрошував на її прийдешній ювілей Владику нашого – Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського УГКЦ Володимира Війтишина, і він щиро здивувався: 
     - То що, вже минуло 10 літ, як я освячував церкву в Бовшеві? 
     
     - Так.
     
     До мене громада дуже багато зробила. Збудувала цей гарний великий храм. Але ще треба його доповнювати – і духовно, і матеріально. Бо то - як вдома: скільки не роби, завжди чогось ще бракує, щось треба поправити, щось доробити. І стараюся з вірними в усьому встигати, поки Бог дає сили… Бо в моїх роках як сядеш, то пропадеш. Пам’ятаєте молитву Єфрема Сиріна: 
     
     «Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені! Духа ж ціломудрості, смиренномудрості, терпеливості й любові даруй мені, рабу Твоєму»?

     
     

     І знову до церкви – на надійних двох колесах

     Я запропонував поставити в Бовшеві капличку на місці старої церкви, яка простояла 150 літ. Зараз капличка вже майже завершена. Покриття бляхою, дерево взяла на себе сільрада. Звичайно, не без належного впливу сільського голови Ганни Йосипівни Очкур. Вона для села дійсно добра господиня, зі смаком все робить, з розумінням, а не навмання. Обложила гарною бруківкою і будівлю церкви, обіцяє нам підлогу з підігрівом. Дай Бог їй здоров’я! Щира вдячність і родаку Бовшева, заступникові директора з капітального будівництва Бурштинської ТЕС Йосипу Миколайовичу Шувару – його допомога церкві неоціненна, з часів її будівництва і до сьогодні. Щиро долучився  до її благоустрою ще один уродженець Бовшева - голова Галицької районної державної адміністрації Ярослав Петрович Бартків. Очікуємо, що прийде звідкись допомога на виготовлення  двох бокових престолів – Воскресіння Господнього і Успіння Пресвятої Богородиці або Внебовзятія Пречистої Діви Марії. То велика і дорога робота. Але, як каже Господь, коли ти поставив руку на плуг, не оглядайся, іди вперед.
     
     – Важко іти сьогодні: в Україні - занепад, війна. Як Вам здається, отче, коли вона закінчиться?
     
     – Війна – то у Божому промислі. Ніхто не знає, коли прийде кінець. Але згадайте, якими непереможними виглядали Гітлер, Сталін, римські імператори, монголо-татарська орда. Та диявол - до певного часу. І в нас все поміняється. А війна - то наші випробування. І ми повинні пройти їх з вірою у Бога і молитвою за наших захисників. 
     
     До слова, вірні нашої церкви долучилися до ініціативи Папи Римського Франциска зібрати 24 квітня  кошти для тих, хто постраждав внаслідок військових дій на сході України. Ми зібрали 1853 гривні.
     
     – Отче Леонтію, вже післязавтра зійде на нас особливий день – Воскресіння Господнє…
     
     – Господи, прости мене грішного, але мушу сказати, що душа болить від того, як іноді на телебаченні чи в газетах недбало називають Великдень. Якось чую: «Свято великоднього кошика». Та як? То є Воскресіння Господнє: коли ми маємо прийняти Ісуса у своє серце і душу. Єдинородного Сина Божого, Який, хоч Сам невинний був, віддав Себе Богові, і Своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до життя вічного. Тож нехай буде з нами благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа. 
     
     Вітаю усіх галичан з Великодніми святами. 
     
     Христос Воскрес! 
     Воістину Воскрес!

Бесіду вела Марія ПАЛЮГА






Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 5 + 1 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net