на сайті  
   
 
Понеділок, 25 травня 2020 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Залуква – Тернопіль: визріває співпраця, освячена іменем Іванни Блажкевич
17.10.2016 | Переглядів: 1185
Рейтинг

     Неначе слідом за віршованими рядками Іванни Блажкевич 
     «Осінь, осінь…
      Лист жовтіє.
     З неба часом дощик сіє…», у минулий понеділок поспішали до Тернополя посланці Залукви –директор Залуквянської ЗОШ І – ІІІ ступенів ім. Іванни Блажкевич Володимир Чаграк, заступник директора з виховної роботи Зоряна Івасишин та голова місцевого осередку товариства «Просвіта» Ольга Рарик. Вони побували на урочистостях з нагоди 130-ліття незламної жінки, педагога, письменниці, громадського діяча Іванни Блажкевич та започаткували плідне співробітництво з Тернопільським навчально-виховним комплексом «ЗОШ І–ІІІ ступенів – економічний ліцей № 9», який, як і Залуквянська школа, має ім’я цієї великої патріотки. Та про все послідовно.

     

     Тернопільська школа-ліцей №9: куточок з музею славетної землячки 

     Наскільки Іванна Омелянівна постать історична й одночасно сучасна, засвідчує навіть склад почесних гостей урочин: Наталія Біловус – начальник відділу управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, Ольга Похиляк – начальник освітянського управління Тернопільської міськради, Степан Костюк – директор Тернопільського краєзнавчого музею, Микола Николин – заступник директора Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу, Петро Шимків – керівник Тернопільського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта ім. Шевченка», Олександр Шашкевич – директор Коледжу економіки, права та інформаційних технологій ТНЕ… При цьому зауважимо, що святкування ювілею, яке організувала школа-ліцей №9, мусили проводити у величезній актовій залі Тернопільського педагогічного університету, оскільки шкільна не вмістила б і частини учасників події.

     Вона захоплювала насамперед виступами гостей, бо наче додавала до образу Іванни Блажкевич нових штрихів.

     Григорій Рибак – директор Тернопільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня  школа І – ІІІ ступенів  – економічний ліцей №9»:

     – Ми постійно задумувались, на кого головні мешканці школи – учні – мають рівнятись? Вони ж повинні мати свій орієнтир, свій зразок, свій еталон. І ми відчули його в Іванні Блажкевич: еталон жінки, еталон мами, еталон письменниці, громадської діячки, а основне – величезного патріота своєї держави з гарячим серцем любові до рідного краю, до народу, до найціннішого, що у нас є – до дітей. 

     Нам не одразу дозволили присвоїти її ім’я школі, а порекомендували зайнятися його популяризацією. Так, ми спочатку створили у себе музей Іванни Блажкевич. Потім посадили калинову алею на її честь. Через два роки на будівлі нашого навчального закладу було встановлено барельєф славетної землячки. З 2011-го школа вже носить ім’я Іванни Блажкевич. А у 2015-му наказом управління науки і освіти Тернопільської міськради започатковано у нашій ЗОШ конкурс її імені – з української мови. Залучено до участі у ньому всі навчальні заклади Тернополя і кількох сіл. Ми заохочуємо дітей преміюванням… Проводимо концертні програми, поставили виставу Іванни Блажкевич «Лис Микита». І вдячні, що цього року приєднався до наших справ обласний краєзнавчий музей та відкрив для широких оглядин вишивки Іванни Омелянівни – понад 200 робіт. 

     

     Серед гостей із Залукви – Іван П’ятківський, онук Іванни Блажкевич

     Та є у мене ще одна мрія: щоб школа її імені була й розташована на вулиці її імені (тепер вул. Макаренка, – ред.). Знаю, що такі мрії збуваються, якщо не сьогодні, то завтра обов’язково, бо Іванна Блажкевич заслуговує такого увіковічення. 

     Богдан Савак, директор Денисівського краєзнавчого музею:

     – У складі нашого музею є музей-філія Іванни Блажкевич, від якого її внуки доручили мені ключі. І так сталося, що я, образно кажучи, успадкував її величезний архів. Щоб його опрацювати,  треба залучати цілий університет. Це до 10 тисяч листів (починаючи з 1800-их років), у тому числі від найвідоміших людей нашого краю.

     Попри те, що під час Першої та Другої світових воєн рідне село Іванни – Денисів - бачило гарячі фронти, за Другої світової мешканців навіть на чотири місяці було евакуйовано, і можна уявити собі, що від села залишилось, коли за справу взялися танки, гармати, літаки…  Однак листи Іванни Блажкевич якимось чудом уціліли. Я вирішив навести відомості про кожну людину, з ким вона переписувалася. Так ось: нема серед них жодної сумнівної особи, з «половою» Іванна Омелянівна не спілкувалася, вона вміла відбирати зерна.

     Я присвятив їй багато статей, які друкувалися у журналі «Жовтень», тижневику «Літературна Україна», обласній та районній пресі Тернопілля. Вийшли й книжки у моєму упорядкуванні. На жаль, певні факти виявилися недостовірними, бо були взяті свого часу з радянських джерел. Та отримавши доступ до архіву Іванни Омелянівни, я зрозумів, ще багато треба виправляти. Її життя правдиве, набагато складніше, змістовніше, цікавіше. Ця мужня жінка не корилася жодній владі – ні польській, ні австрійській, ні радянській, які її цькували. Згадаймо, як 15 листопада 1938 року її катували – не різками, не нагаями, а палицями. 120 буків вдарило по її тілу, були поламані руки, ноги… Якби не львівська лічниця Андрея Шептицького, у якій вона лікувалася багато місяців, то Іванна Омелянівна була б з того не вийшла. На жаль, після тих випробувань вона все життя ходила з паличкою – з 1938-го і до смерті (1977 р.), але не припиняла активної діяльності.

     А чому уціліла у роки жорстоких сталінських репресій? Тому, що була надзвичайно мовчазною та цілеспрямованою. Вона переховувала зв’язкових головного штабу Української повстанської армії, під чужими прізвищами вони були приписані у неї, у тому числі остання зв’язкова генерала УПА Романа Шухевича – Галина Дидик.

     Іван П’ятківський, онук Іванни Блажкевич, хірург поліклініки смт Козова:

     – Я народився у 1957 році і пам’ятаю бабцю Іванну вже пенсіонеркою. Після війни вона ще хотіла працювати, але її чомусь нікуди не брали. Бабуся жила у Денисові, а її дочка Дарія з родиною – моя мама – у Козовій. Ми тягнули Іванну Омелянівну до себе, але вона вже не хотіла нікуди рушати з рідного села. І батьки не могли перебратися до неї, бо працювали у райцентрі. Але ми їхали до бабусі на всі свята чи допомагати по господарці, я проводив у неї всі канікули. У побуті вона була бабця, як бабця. Але до неї приїжджало дуже багато людей: науковців, краєзнавців, письменників, - і за таких обставин вона була для мене особливою, вченою людиною…  До речі, завдяки їй я побував з мамою у с.Залуква, коли святкувалася 105-та річниця Іванни Блажкевич,  був там і на відкритті її меморіальної дошки. Зігрівають мене ті спогади.

     Сьогодні хочу сповістити, що внук Іванни Омелянівни по лінії її сина Богдана, видатного українського вченого, Ігор Блажкевич зі Львова завершує підготовку до друку щоденників Іванни Омелянівни за проміжок часу між 1914 – 1935 роками. Під враженням від тих бабиних записів хочу в кількох словах згадати про її кооперативну діяльність. Вона свято вірила, що кооперація не тільки покращить добробут українського населення, але й забезпечить його високий патріотичний та культурний рівень. І тільки тоді, вважала вона, коли українець усвідомить себе українцем, можна буде здобути самостійну державу. 

     

     Далекі 60-і: Іванна Блажкевич з дочкою Дарією та онуками

     Ще під час Першої світової війни у Залукві Іванна Блажкевич організувала й очолила кооператив «Власна поміч». Коли повернулася до Денисова, там очолювала кооператив «Народна сила», а коли був організований «Подільський Союз Кооператив», вона, як пригадувала сама, об’їздила практично всі села та містечка Галичини й Поділля, Волині й Покуття, пропагуючи ідею кооперативної співпраці… Бувала на різних зборах – анкетах, як їх тоді називали, на кооперативних святах. Та їзда – на драбинястому возі у дощ чи на санях у тріскучі морози – видавалася надзвичайно важкою. А на кожних зборах були присутні поліцейські з місцевого постерунку, які вишукували різні причини, щоб не допустити тих зібрань, або, принаймні, обмежити спілкування людей. Звичайно, що Іванна Омелянівна цьому всьому противилася. У 1938 році, коли вже була обрана директором «Подільського Союзу Кооператив» та проводила курси у рідному Денисові, вона і зазнала того надлюдського побиття палицями. 

     …Про Залуквянський період життя, вчителювання та громадську діяльність Іванни Блажкевич змістовно розповів зі сцени святкового заходу у Тернополі Володимир Чаграк. Зокрема він зазначив:

      – Залуква – це простір життєвих випробувань, простір історичного досвіду, простір змін у житті Іванни Блажкевич. У Залукві, коли її чоловік Іван пішов до австрійської армії через світову війну, Іванна виконувала обов’язки вчителя і водночас директора школи. Окрім того, допомагала організовувати читальні, кооперативи, крамниці. Вона була активною просвітянкою, допомагала січовим стрільцям, була учасницею проголошення Західноукраїнської Народної республіки у Львові 1 листопада 1918 року. А повернувшись до с.Залуква, зібрала в школі біля 100 мешканців села, і з українським прапором, з благословення священика, рушила до Галича. Там вона з людьми прийшла до австрійської жандармерії і почала вести переговори, щоб жандарми склали зброю. Та ті відмовилися. І тоді Іванна Омелянівна твердо сказала своїм: «Хлопці – кріси!». Вони зняли зброю, що висіла на стіні, і жандарми вже нічого не могли вдіяти. Таким чином Іванна Блажкевич проголосила українську владу у Галичі.

     Та є ще дуже багато цікавого,  навколо чого Залуквянська ЗОШ та Тернопільська ЗОШ - ліцей №9 могли б зав’язати корисну співпрацю. Попри те, що у нашій школі 250 учнів і 42 вчителі, а у тернопільській – 965 школярів та 86 педагогів, ми можемо бути цікаві один одному. Чим зокрема? В першу чергу Залуквянська школа відзначається активною просвітянською діяльністю – працюємо над питаннями побудови навчально-виховного процесу з урахуванням історичного досвіду та засад діяльності товариства «Просвіта». І в цьому аспекті ми є одними з кращих в Івано-Франківській області.

     Ще один непересічний факт. Наша бібліотекар Людмила Палагняк у Всеукраїнському конкурсі шкільних бібліотекарів ( 2009 р.) виборола перше місце в Україні  в номінації «Бібліотекар сільської школи». Зараз спільно з Залуквянською сільською радою та відділом освіти Галицької РДА проводимо роботи з модернізації своєї бібліотеки в рамках проекту Івано-Франківської обласної ради «Бібліотека як культурно-освітній центр школи та села».

     Я можу довго розповідати про наш навчальний заклад, але залишаю інтригу задля майбутніх контактів, – сказав Володимир Чаграк і запросив тернопільських колег на 50-ліття Залуквянської ЗОШ І – ІІІ ступенів, яке відзначатиметься 27 листопада цього року. Вони з радістю прийняли запрошення. А після святкового заходу, присвяченого Іванні Блажкевич, ближче ознайомили делегацію з землі галицької зі своєю школою. Звичайно, що такі фактори, як її дислокація в обласному центрі, де сконцентровані чималі фінансові ресурси, матеріальні можливості батьків та відповідні умови для професійного зростання вчителів, і врешті-решт статус – школа-ліцей, знайшли свій добрий відбиток на його матеріально-технічному та навчально- виховному процесі. Педагоги із Залукви дещо взяли на озброєння. Хоча не відчували своєї меншовартості. Навпаки, враховуючи  власні фахові надбання, тільки утвердилися у думці, що взаємини з сильною тернопільською школою – це добрий стимул для самовдосконалення. А щоб взаємини навчальних закладів мали найкращі координати, директори обох шкіл Володимир Чаграк і Григорій Рибак (на фото вгорі) домовилися укласти договір про співпрацю, у якій могли б бути задіяні і вчителі, і учні, і їхні батьки. Саме цю тріаду вважала найважливішою у вихованні підростаючого покоління Іванна Блажкевич.

Наскільки Іванна Омелянівна постать історична й одночасно сучасна, засвідчує навіть склад почесних гостей урочин: Наталія Біловус – начальник відділу управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, Ольга Похиляк – начальник освітянського управління Тернопільської міськради, Степан Костюк – директор Тернопільського краєзнавчого музею, Микола Николин – заступник директора Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу, Петро Шимків – керівник Тернопільського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта ім. Шевченка», Олександр Шашкевич – директор Коледжу економіки, права та інформаційних технологій ТНЕ… При цьому зауважимо, що святкування ювілею, яке організувала школа-ліцей №9, мусили проводити у величезній актовій залі Тернопільського педагогічного університету, оскільки шкільна не вмістила б і частини учасників події.
Вона захоплювала насамперед виступами гостей, бо наче додавала до образу Іванни Блажкевич нових штрихів.
Григорій Рибак – директор Тернопільського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня  школа І – ІІІ ступенів  – економічний ліцей №9»:
– Ми постійно задумувались, на кого головні мешканці школи – учні – мають рівнятись? Вони ж повинні мати свій орієнтир, свій зразок, свій еталон. І ми відчули його в Іванні Блажкевич: еталон жінки, еталон мами, еталон письменниці, громадської діячки, а основне – величезного патріота своєї держави з гарячим серцем любові до рідного краю, до народу, до найціннішого, що у нас є – до дітей. 
Нам не одразу дозволили присвоїти її ім’я школі, а порекомендували зайнятися його популяризацією. Так, ми спочатку створили у себе музей Іванни Блажкевич. Потім посадили калинову алею на її честь. Через два роки на будівлі нашого навчального закладу було встановлено барельєф славетної землячки. З 2011-го школа вже носить ім’я Іванни Блажкевич. А у 2015-му наказом управління науки і освіти Тернопільської міськради започатковано у нашій ЗОШ конкурс її імені – з української мови. Залучено до участі у ньому всі навчальні заклади Тернополя і кількох сіл. Ми заохочуємо дітей преміюванням… Проводимо концертні програми, поставили виставу Іванни Блажкевич «Лис Микита». І вдячні, що цього року приєднався до наших справ обласний краєзнавчий музей та відкрив для широких оглядин вишивки Іванни Омелянівни – понад 200 робіт. 
Та є у мене ще одна мрія: щоб школа її імені була й розташована на вулиці її імені (тепер вул. Макаренка, – ред.). Знаю, що такі мрії збуваються, якщо не сьогодні, то завтра обов’язково, бо Іванна Блажкевич заслуговує такого увіковічення. 
Богдан Савак, директор Денисівського краєзнавчого музею:
– У складі нашого музею є музей-філія Іванни Блажкевич, від якого її внуки доручили мені ключі. І так сталося, що я, образно кажучи, успадкував її величезний архів. Щоб його опрацювати,  треба залучати цілий університет. Це до 10 тисяч листів (починаючи з 1800-их років), у тому числі від найвідоміших людей нашого краю.
Попри те, що під час Першої та Другої світових воєн рідне село Іванни – Денисів - бачило гарячі фронти, за Другої світової мешканців навіть на чотири місяці було евакуйовано, і можна уявити собі, що від села залишилось, коли за справу взялися танки, гармати, літаки…  Однак листи Іванни Блажкевич якимось чудом уціліли. Я вирішив навести відомості про кожну людину, з ким вона переписувалася. Так ось: нема серед них жодної сумнівної особи, з «половою» Іванна Омелянівна не спілкувалася, вона вміла відбирати зерна.
Я присвятив їй багато статей, які друкувалися у журналі «Жовтень», тижневику «Літературна Україна», обласній та районній пресі Тернопілля. Вийшли й книжки у моєму упорядкуванні. На жаль, певні факти виявилися недостовірними, бо були взяті свого часу з радянських джерел. Та отримавши доступ до архіву Іванни Омелянівни, я зрозумів, ще багато треба виправляти. Її життя правдиве, набагато складніше, змістовніше, цікавіше. Ця мужня жінка не корилася жодній владі – ні польській, ні австрійській, ні радянській, які її цькували. Згадаймо, як 15 листопада 1938 року її катували – не різками, не нагаями, а палицями. 120 буків вдарило по її тілу, були поламані руки, ноги… Якби не львівська лічниця Андрея Шептицького, у якій вона лікувалася багато місяців, то Іванна Омелянівна була б з того не вийшла. На жаль, після тих випробувань вона все життя ходила з паличкою – з 1938-го і до смерті (1977 р.), але не припиняла активної діяльності.
А чому уціліла у роки жорстоких сталінських репресій? Тому, що була надзвичайно мовчазною та цілеспрямованою. Вона переховувала зв’язкових головного штабу Української повстанської армії, під чужими прізвищами вони були приписані у неї, у тому числі остання зв’язкова генерала УПА Романа Шухевича – Галина Дидик.
Іван П’ятківський, онук Іванни Блажкевич, хірург поліклініки смт Козова:
– Я народився у 1957 році і пам’ятаю бабцю Іванну вже пенсіонеркою. Після війни вона ще хотіла працювати, але її чомусь нікуди не брали. Бабуся жила у Денисові, а її дочка Дарія з родиною – моя мама – у Козовій. Ми тягнули Іванну Омелянівну до себе, але вона вже не хотіла нікуди рушати з рідного села. І батьки не могли перебратися до неї, бо працювали у райцентрі. Але ми їхали до бабусі на всі свята чи допомагати по господарці, я проводив у неї всі канікули. У побуті вона була бабця, як бабця. Але до неї приїжджало дуже багато людей: науковців, краєзнавців, письменників, - і за таких обставин вона була для мене особливою, вченою людиною…  До речі, завдяки їй я побував з мамою у с.Залуква, коли святкувалася 105-та річниця Іванни Блажкевич,  був там і на відкритті її меморіальної дошки. Зігрівають мене ті спогади.
Сьогодні хочу сповістити, що внук Іванни Омелянівни по лінії її сина Богдана, видатного українського вченого, Ігор Блажкевич зі Львова завершує підготовку до друку щоденників Іванни Омелянівни за проміжок часу між 1914 – 1935 роками. Під враженням від тих бабиних записів хочу в кількох словах згадати про її кооперативну діяльність. Вона свято вірила, що кооперація не тільки покращить добробут українського населення, але й забезпечить його високий патріотичний та культурний рівень. І тільки тоді, вважала вона, коли українець усвідомить себе українцем, можна буде здобути самостійну державу. 
Ще під час Першої світової війни у Залукві Іванна Блажкевич організувала й очолила кооператив «Власна поміч». Коли повернулася до Денисова, там очолювала кооператив «Народна сила», а коли був організований «Подільський Союз Кооператив», вона, як пригадувала сама, об’їздила практично всі села та містечка Галичини й Поділля, Волині й Покуття, пропагуючи ідею кооперативної співпраці… Бувала на різних зборах – анкетах, як їх тоді називали, на кооперативних святах. Та їзда – на драбинястому возі у дощ чи на санях у тріскучі морози – видавалася надзвичайно важкою. А на кожних зборах були присутні поліцейські з місцевого постерунку, які вишукували різні причини, щоб не допустити тих зібрань, або, принаймні, обмежити спілкування людей. Звичайно, що Іванна Омелянівна цьому всьому противилася. У 1938 році, коли вже була обрана директором «Подільського Союзу Кооператив» та проводила курси у рідному Денисові, вона і зазнала того надлюдського побиття палицями. 
…Про Залуквянський період життя, вчителювання та громадську діяльність Іванни Блажкевич змістовно розповів зі сцени святкового заходу у Тернополі Володимир Чаграк. Зокрема він зазначив:
 – Залуква – це простір життєвих випробувань, простір історичного досвіду, простір змін у житті Іванни Блажкевич. У Залукві, коли її чоловік Іван пішов до австрійської армії через світову війну, Іванна виконувала обов’язки вчителя і водночас директора школи. Окрім того, допомагала організовувати читальні, кооперативи, крамниці. Вона була активною просвітянкою, допомагала січовим стрільцям, була учасницею проголошення Західноукраїнської Народної республіки у Львові 1 листопада 1918 року. А повернувшись до с.Залуква, зібрала в школі біля 100 мешканців села, і з українським прапором, з благословення священика, рушила до Галича. Там вона з людьми прийшла до австрійської жандармерії і почала вести переговори, щоб жандарми склали зброю. Та ті відмовилися. І тоді Іванна Омелянівна твердо сказала своїм: «Хлопці – кріси!». Вони зняли зброю, що висіла на стіні, і жандарми вже нічого не могли вдіяти. Таким чином Іванна Блажкевич проголосила українську владу у Галичі.
Та є ще дуже багато цікавого,  навколо чого Залуквянська ЗОШ та Тернопільська ЗОШ - ліцей №9 могли б зав’язати корисну співпрацю. Попри те, що у нашій школі 250 учнів і 42 вчителі, а у тернопільській – 965 школярів та 86 педагогів, ми можемо бути цікаві один одному. Чим зокрема? В першу чергу Залуквянська школа відзначається активною просвітянською діяльністю – працюємо над питаннями побудови навчально-виховного процесу з урахуванням історичного досвіду та засад діяльності товариства «Просвіта». І в цьому аспекті ми є одними з кращих в Івано-Франківській області.
Ще один непересічний факт. Наша бібліотекар Людмила Палагняк у Всеукраїнському конкурсі шкільних бібліотекарів ( 2009 р.) виборола перше місце в Україні  в номінації «Бібліотекар сільської школи». Зараз спільно з Залуквянською сільською радою та відділом освіти Галицької РДА проводимо роботи з модернізації своєї бібліотеки в рамках проекту Івано-Франківської обласної ради «Бібліотека як культурно-освітній центр школи та села».
Я можу довго розповідати про наш навчальний заклад, але залишаю інтригу задля майбутніх контактів, – сказав Володимир Чаграк і запросив тернопільських колег на 50-ліття Залуквянської ЗОШ І – ІІІ ступенів, яке відзначатиметься 27 листопада цього року. Вони з радістю прийняли запрошення. А після святкового заходу, присвяченого Іванні Блажкевич, ближче ознайомили делегацію з землі галицької зі своєю школою. Звичайно, що такі фактори, як її дислокація в обласному центрі, де сконцентровані чималі фінансові ресурси, матеріальні можливості батьків та відповідні умови для професійного зростання вчителів, і врешті-решт статус – школа-ліцей, знайшли свій добрий відбиток на його матеріально-технічному та навчально- виховному процесі. Педагоги із Залукви дещо взяли на озброєння. Хоча не відчували своєї меншовартості. Навпаки, враховуючи  власні фахові надбання, тільки утвердилися у думці, що взаємини з сильною тернопільською школою – це добрий стимул для самовдосконалення. А щоб взаємини навчальних закладів мали найкращі координати, директори обох шкіл Володимир Чаграк і Григорій Рибак (на фото вгорі) домовилися укласти договір про співпрацю, у якій могли б бути задіяні і вчителі, і учні, і їхні батьки. Саме цю тріаду вважала найважливішою у вихованні підростаючого покоління Іванна Блажкевич.

Марія ПАЛЮГА, Галич – Тернопіль – Галич






 Опубліковано в номері №42 (1935) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 5 + 5 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net