на сайті  
   
 
П’ятниця, 24 листопада 2017 року
 








Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Щастя не оминеш
29.05.2017 | Переглядів: 3453
Рейтинг

     Сьогодні ми розповімо про жінку, яка ще в юному віці втратила найрідніших і у свої тридцять багато встигла пережити й побачити. Але, що найважливіше, не позбулась ні жаги до життя, ні відваги, ні ентузіазму. Називаючи себе дуже щасливою, вона охоче змінює професії, міста, впевнено відправляється на пошуки незабутніх вражень. Захоплюється театром, музикою, спілкуванням з цікавими людьми, швидко вчиться і з такою ж пір'їною легкістю ділиться позитивом з усіма, хто цього потребує. Звати її Юлія Петляк. Народилась і виросла в Бурштині, а сьогодні  з чоловіком і двома дітками мешкає у Флоренції (Італія).

     – Я поїхала до Італії в 19 років, – розповідає Юля. – Закінчила школу, кулінарне училище, потім поступила на заочну форму навчання в «Галицьку академію», паралельно працювала у тодішньому кафе «Капітан» в Івано-Франківську. Пам'ятаєте, таке колись було? (Сміється, – авт.).  А потім мені то все набридло і я вирішила поїхати за кордон – заробити трохи грошей. 

     

     – Ви були зовсім юною. Хто допоміг?  
     
     – Допомогли мені знайомі, тому що самій кудись поїхати було нереально – на той час я заплатила 1700 євро за те, щоб перетнути кордон. Це був 2005 рік – шалені на той час гроші. Але знаєте, мені дуже сильно пощастило, бо принаймні все відбулося без пригод. 
     
     – Наслухалися про пригоди інших?
     
     – Звичайно. Ще й як слухалась! Одна моя знайома перший раз їхала до Італії 2003 року і розповідала, як тривалий час до вид’їзду «сиділа» на спакованих валізах, бо не могла дочекатися дзвінка, а потім розповідала, як повезли їх до Польщі (легально вони змогли потрапити тільки туди). Далі було найцікавіше – дочекавшись ночі заробітчани відправилися через річку перетинати кордон, щоб ніхто не побачив, із валізами на голові. Оскільки надворі був листопад, більшість заробила собі хвороб, і в країну, де цих людей абсолютно ніхто не чекав, приїхали зі серйозними запаленнями.   У мене такого не було. Мені зробили фальшиву візу до Англії, буцімто на навчання, на основі чого я собі легко зробила Шенген. І все склалося добре.  
     
     –  Ви знали куди саме їдете?
     
     – У Мілані на мене мала чекати жінка, номер телефону якої я отримала попередньо. Але ніхто мене не зустрів і до неї я не додзвонилася. Кинули, чи як це сказати… Уже водії автобуса почали видзвонювати до своїх знайомих і просити, щоб мене хтось взяв до себе. Погодилась одна українка, яка мешкала біля Венеції, доглядаючи за стареньким дідусем. У нього був величезний будинок, тож наша заробітчанка вирішила скористатися цим і підзаробити. Тут часто так роблять. Але все відбувалося за однієї умови – мені ні в якому разі не можна було виходити (максимум – на пальчиках в туалет), щоб ніхто не «спалив». Платила я їй 5 євро за ніч. І там довго не була, Слава Богу. Приїхала в п’ятницю, а вже у неділю пішла на роботу. 
     
     – Чому Слава Богу?
     
     – Я два роки життя за ці два дні лишила на тій квартирі. У мене такий нервозний стан був, що я навіть їсти нічого не хотіла, тільки й чекала того моменту, коли хтось прийде до кімнати і можна буде хоча би словом перекинутись. Вона мене так налякала за ці два дні, що я потім три місяці з хати не виходила. Розповідала, що в Італії багато темношкірих, які викрадають молодих жінок, віддають в сексуальне рабство… Це безглуздя якесь! Але я то тільки зараз розумію, а спочатку було страшно, тепер навіть  соромно згадувати, як я себе поводила, коли вперше вийшла на вулицю. І от в неділю мене відвели на зупинку, де збираються всі українці, там пропонували різну роботу, але мені не знайшлось ніякої. Аж раптом одна жінка сказала, що планує їхати додому до дочки на весілля і її треба підмінити.     
      

     От приводить вона мене в цю сім’ю, а я переступаю поріг і давай роззуватися – все, як у нас прийнято. А у них же тут такого нема, тому дивилися на мене, як на трохи дивну. Думаю, що вони мене просто пожаліли, тому і взяли до себе. Пояснили, як готувати, прибирати, подарували книжку з вивчення італійської, от і все. Я там мала працювати тільки місяць, а в результаті залишилась на півтора року. 

     
     – Важко було?
     
     – Ні, зовсім. Нормально. Жили ми на хуторі, без перебільшення кажучи, де вулиця і 5 хат. Вихідних було мало – тільки один день у тиждень. А піти ж то насправді нікуди. Іноді вони мене брали з собою то на концерти, то на море, іноді відпускали в суботу ввечері поїхати кудись з друзями, за що я їм вдячна. Платили мені тоді 700 євро, не багато, але хоч було за що жити. 
     
     – Кажуть, все пізнається в порівнянні. Скільки отримували в Україні на попередній роботі? 
     
     – Смішно. 250 грн… З чаєвими ми отримували в місяць 400–450 грн. Але то було нормально на той час. Принаймні я не бідувала – просто набридло все. Пахали ми по 15 годин в день, людей тьма, ти завжди на ногах. А тоді ще курити дозволяли в закладах. От уявіть собі, яка я додому приходила «обкурена» (волосся і одяг втягував у себе запах сигаретного диму, –  авт.).
     
     –  А ця перша робота в Італії Вам не набридла? 
     
     – Набридла і ця. Тим паче, що я вже встигла вивчити мову, тому знову вирішила звільнитись. Мені запропонували іншу – доглядати за бабусею. Це мені було більш до вподоби, бо давали більше вільного часу.  Але в результаті така парадоксальна ситуація виникла: як тільки я звільнилася, мені сказали, що я вже не потрібна. От і знову довелось залишитись без роботи, але ненадовго. Якийсь час ходила на прибирання, потім зробила собі документи. І нарешті вдалося поїхати додому.
     
     –  І які були перші враження, відчуття?
     
     – Депресивні дуже. Перший день я гуляла вулицями Бурштина і плакала: в центрі міста понаставляли якихось будок з лотерейними квитками. Чомусь, все це мене дуже засмучувало. Люди там клацали безперестанку… Я весь час думала, чому я сюди приїхала, до кого, а потім якось почала зустрічатися з друзями. І загалом дуже класно вдалось провести літо. 
     
     – А вдома взагалі ніхто не чекав?
     
     –Я кругла сирота, тому чекати мене було нікому…
     
     – Вибачте за питання. Співчуваю…
     
     –Якось так склалося, що за одне десятиліття я втратила всіх рідних – спочатку пішла бабуся, потім інша, потім дідусі, потім тато, а потім і мама. І вже в 16 років у мене не залишилось нікого…
     
     –  Як же ж так?! Рак?
     
     –  Ні. Я не знаю. Не можу цього пояснити. Мама померла, маючи 38 років. В історії хвороби лікарі написали, що це через проблеми зі серцем. А батько пішов у 40, втрапивши в суперечку, під час якої його дуже сильно побили – мені сказали, що в нього відмовили нирки.  Це версії лікарів, і я не знаю, чи можна їм вірити.  
     
     – Може, їм «помогли» піти з цього світу? Ні, ні, ні! Тато любив «пригоди», що тут скажеш…  
     
     – Тепер я розумію, чому Ви у такому молодому віці поїхали шукати кращої долі. Не було бажання вчитися десь в Італії? Я закінчила тут середню школу вечірню. Але це мені було потрібно, швидше, щоб вивчити добре італійську. І вже коли освоїла, влаштувалася на роботу перекладачем в суді. Рік була там і зараз планую знову повертатись.
     
     – Мабуть, з декрету?
     
     – Майже. У мене двоє дітей. Поки змушена сидіти вдома. Але я до цієї роботи в суді не дуже серйозно ставлюся. Вона як додатковий заробіток, тому що тебе іноді викликають, коли потрібно щось перекласти. І зарплату платять через шість-сім місяців.  
     
     – Як таке може бути?
     
     – Бюрократія! Тут страшна бюрократія! Всюди!
     
     – Якщо дозволите, питатиму про те, як особисте життя склалося? 
     
     – 2010 року я вийшла заміж за італійця, але він не такий, як всі (сміється, – авт.). Він інженер, на 7 років від мене старший, дуже гарно до мене завжди ставився і попросив вийти заміж. Керуючись логікою деяких жінок, то я могла би, звичайно, його «відшити», бо не мала за спиною абсолютно ніяких корисливих цілей – на той час отримала вже документи, знайшла житло, роботу, знала мову. Все було в нормі, але погодилася – бо все було по-справжньому. І от – 10 липня буде сьома річниця нашого подружнього життя. Він не такий «домашній», як всі італійці: треба повозити труби – возитиме, треба щось зварити – зварюватиме. Все вміє, не лінується. Мабуть, цим мені й сподобався. Весілля у нас було дуже класне  –  можете «загуглити»…
     
     –  О! Навіть так?! Про це писали в газетах? Хтось із гостей встиг прославитись, чи з наречених?! 
     
     – Ні, ні, ні, Ви не правильно мене зрозуміли (сміється, – авт.). Я хотіла Вам показати заклад, де все відбувалося – дуже гарний! 
     
     – Чекаю весільних фото! Окей! А ще мені дуже подобається, що мій чоловік легкий на підйом –  раптово вирушити в якусь подорож, чи навіть переїхати жити в інше місто – то для нас абсолютно не проблема. До мене в Україну він сам поїхав: просто сів у машину і вирішив зробити мені сюрприз. Удався! Обізнаність його навігатора закінчилася в тодішній Австрії – все, далі ніхто не підказував, ще не було розробленої навігаційної системи у нас. Довелося купляти і вивчати карту – і так по ній їхати. Пересічний італієць, даю гарантію, що почав би скиглити: «О! Це так далеко! А хто мені пояснить? А як я туди потраплю?». Тому я впевнено кажу, що мій чоловік не такий.  
     Тиждень він був у мене, чекав, поки я закінчу навчання. Мені з ним просто і легко. Ми багато подорожуємо, часто їздили у Францію, Австрію, Хорватію, Словенію… А Італію об’їздили, як кажуть, вздовж і впоперек, тут не встигнеш все передивитися. Мешкали у Венеції, а коли народилась перша дитина, чоловік знайшов роботу у Флоренції. Тож не вагаючись ми переїхали і живемо тут досі. 
     
      – Ким чоловік зараз працює?
     
     – В оперному театрі, умовно скажемо, завідувачем відділу технічного обслуговування. Вивчаємо закулісся. 
     
     – Ви тепер полюбили театр?
     
     – Чесно кажучи, я давно в нього закохана. І перший раз в театральні стіни саме я запросила свого чоловіка. Ми були у Відні, я прочитала в оголошенні, що в опері мають показувати балет Чайковського. І все… Він відмовлявся, не хотів, бо раніше ніколи не був у театрі. Тож у результаті я сама купила квитки і взяла його попід руку. А тепер він з нього не виходить, набагато краще знає від мене відомих оперних співаків, композиторів і т. д. 
     
      – А діти?
     
     – Діти ще маленькі – Марко (назвали його на честь Святого Марка у Венеції, бо там народився), якому 5  рочків і Матео – йому лише два з половиною. Старший дуже старанно  вчиться, ми його віддали в приватний садочок. І він вже, уявіть собі, вміє розмовляти на трьох мовах (українська, італійська, англійська). Дуже велику увагу ми, як батьки, приділяємо вивченню іноземних мов. Бо хтозна, що наших діток чекає в цьому нестабільному світі. А меншенький  пісеньки англійською навчився співати – і це також тішить. Кожного літа ми з дітками їздимо в Україну, вони дуже люблять Бурштин – машин нема, центр вільний, усе в їхньому розпорядженні. Можливо, колись, коли діти виростуть, я «чухну» в Україну і житиму там, як королева (сміється, – авт)! 
     
     – Ви себе вважаєте щасливою людиною?
     
     – Дуже. А чому б ні?  По-перше, я живу у Флоренції – це прекрасне місто! До речі, можете приїхати в гості. Ви були у Флоренції?
     
     – Ні поки.
     
     – Чекаю Вас. У нас є вільна для гостей кімната. - Добре. Дякую за запрошення. Я не жартую…  
     
     – Я теж! 

     

     – Тоді чекаю Вас на два-три дні у гості. Я живу в центрі, до всього близько, багато відбувається цікавих подій. Архітектура! Мистецтво! Неймовірно смачна кухня – це на весь світ відома Тоскана! Їдеш за місто – навколо теж краса, просторі поля, сади. І все це дуже надихає.
     
     – Дякую і за запрошення, і за позитивну розмову. Сподіваюся, що далеко не одній людині, яка прочитала ці рядки, Ви додали життєвого ентузіазму, чого щиро зичу і Вам! Тоді… до зустрічі.
     
     P.S. Шкода, що просте слово не здатне повністю передати Вашого доброзичливого сміху.
     
     – Дякую. До зустрічі!

Мар’яна МАЗУР, спеціально для «ГС»






 Опубліковано в номері №20 (1966) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Іра:
01.06.2017 23:29:24

Сильна, відважна, наполеглива, незламна - Людина з важкою долею, складними життєвими обставинами, що ніяким чином не залежали від неї - моя маловідома, незнана Сестра. ЩИРО, від усієї душі бажаю тобі справжнього людського ЩАСТЯ!


Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 6 + 3 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net