на сайті  
   
 
Вівторок, 23 липня 2019 року
 







Електронна версія



Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Пам'яті Михайла Собчишака: воїна, трудівника і патріота
14.08.2018 | Переглядів: 210
Рейтинг

     7 червня 2018 рокуна 92 році життя помер мешканець с. Задністрянське Галицького району Михайло Йосипович Собчишак. Його життя і доля, як і долі всієї родини – однієї з десятків мільйонів українських родин, обпалені ІІ Світовою війною і репресіями з боку Кремлівського комуністичного режиму.
     
     Народився пан Михайло 18 жовтня 1926 року в українському селі Жегистів поблизу містечка Новий Сонч Краківського воєводства, що знаходиться на півдні сучасної Польщі. Село було досить велике (9 км. у довжину) і ділилось на 3 частини: Жегистів-станція(колія), Жегистів-курорт(гірська місцевість, мінеральні води, лікувальні болота) і Жегистів-село. Більшість населення складали українці (лемки). Тут була греко-католицька церква і 4-класна українська школа. Родина Йосипа Олексійовича Собчишака і Ганни Федорівни, з роду  Семаняк була заможною: 8 моргів поля (з них 5 - орної землі), 2 корови, 2 телиці, 1 кінь, с/г реманент, фаетон для перевезення курортників, ще одного коня купували на курортний сезон, а потім продавали. В архівній довідці також згадується житловий будинок на 515 м3 та господарські будівлі – 316 м3. В сім’ї було троє дітей: Михайло, Стефанія і Оленка. 

     

     Юний М. Собчишак

     Після приходу червоної армії Михайла Собчишака, його товариша Михайла Островського та багатьох інших в кінці березня 1945 року насильно мобілізували і погано озброєних, роздягнутих  і ненавчених одразу кинули в бій на території Чехословаччини. Воював у складі 383 стрілецького полку 121 стрілецької дивізії 4 Українського фронту. В одному з перших боїв їхня рота потрапила в оточення. Багато з них загинули, а пораненого в обидві ноги. М. Собчишака санітар витягнув з під німецького обстрілу. Було це 29 квітня 1945 року. Далі його доставили в медсанбат. Там від втрати крові і нестерпного болю Михайло дуже зблід і втратив свідомість. Пораненого бійця прийняли за мертвого і хотіли перенести тіло до інших загиблих, яких мали похоронити в братській могилі. Врятував його друг і земляк Михайло Островський, який впізнав свого тезку і почав проводити йому реанімаційні заходи. 
     
     Везли його в санітарному ешелоні дуже довго тому, що в першу чергу пропускали військові ешелони. Через місяць – 29 травня, вже після завершення радянсько-німецької війни, Михайло потрапив до військового шпиталю на Кавказі. Рана на правому бедрі загноїлася і в ній могла початися гангрена. Ногу хотіли відрізати та начальник шпиталю, досвідчений хірург пожалів 19-річного юнака і зробив кілька операцій, врятувавши кінцівку. Після кількамісячного лікування, його визнали нездатним до військової служби і дали відпустку на шість місяців, щоб поїхати додому і доліковуватись там. Зустрівся з родиною несподівано на вокзалі в Сталіно (Донецьку), куди їх вивезли після депортації з рідного села в кінці липня 1945 року. Їх хотіла «обчистити» місцева братва, забравши останнє, що залишилось від старого життя – фамільний кишеньковий годинник. Михайло, який сидів у товарному вагоні іншого ешелону, вискочив і побіг заступатися за скривджених людей. Яким було його здивування, що скривджені – це його батьки і сестри, які намагались сісти в поїзд, що прямував на захід, поближче до їх рідного краю. Юнак був розгніваний тим, що комуністична влада, яка послала їх помирати на фронті, так жорстоко повелася з мирними родинами. Він не міг більше служити такому режиму і прийняв рішення не вступати до військового училища. Далі вони поїхали разом і зупинилися в містечку Більшівці, де оселилися в колишній трупарні (кухня, коридор і 2 кімнати). Батько Йосип заробляв своїм ремеслом столяра-різьбяра, мама Ганна працювала санітаркою в лікарні. Також М. Собчишак розповів, що його молодша сестра Стефа(С. Й. Крук), після того, як вони опинились в Більшівцях, в 12 років няньчила сестричку Оленку і ще наймалася доглядати дітей районних чиновників за харчі. Михайло трохи змінив свої біографічні дані і, закінчивши курси трактористів, став працювати в місцевій МТС. Юнак з дитинства мав потяг до техніки, тому досконало освоїв сільськогосподарські машини і допомагав іншим обслуговувати і ремонтувати їх. Незабаром його призначили бригадиром. Тут йому «впала в око» молода красива кароока дівчина з довгою косою. Це була Стефанія Недобиток з сусіднього села Кінашів, яка пішла в середню школу у селищі Більшівці (тоді це був районний центр), але змушена була покинути навчання через вимогу вступу до комсомолу. Вона  влаштувалася  до машинно-тракторної станції обліковцем. Виявилось, що в них однакова дата народження – 18 жовтня. Так народилося їхнє кохання, яке зігрівало теплом молоде подружжя, а пізніше дітей, онуків і правнуків понад шість десятків років.  На початку листопада 1954 року молодята «розписалися», а 25 числа у них було скромне весілля, бо не всі родичі могли розділити їхню радість. Вони, або загинули у борні проти московських окупантів, або були в далекому Сибіру: помер на каторзі в жовтні 1945 року Стефин дядько – Юрій Хомин, січовий стрілець, член ОУН і вояк УПА на псевдо «Скала»; перебував у таборі на Колимі  його старший син Панько Хомин, «Вітус»; у Воркуті був молодший – Федір, «Волос», теж вояк УПА з сотні Максима; його дружина Марта Хомин, активний член «Просвіти» та «Союзу українок», разом з дочкою Стефанією на початку липня 1951 року була  депортована в Тюменську область.  Друга Стефина тітка - Марта Прунак разом з чоловіком Миколою(помер і похований в Караганді в січні 1959 року) і сином Василем 23.10.1947 р. були виселені на спец поселення в Казахстан за те, що її син Максим, вояк самооборони загинув 26серпня 1944р. від куль енкаведистів, які безжально палили село Курів, помщаючись за смерть двох своїх карателів, тіла яких знайшли на кордоні з Кінашевом. 
     
     Після розформування машинно-тракторної станції в Більшівцях молода родина працювала і жила в с. Демешківці, де в них народився син Зеновій, а потім в с. Німшині. В 1961 році в Михайла і Стефанії народилась донечка Галинка. Коли біля села Бовшів розпочалося будівництво цукрового заводу, родина перебралася в молоде поселення Задністрянське, де отримала ділянку під забудову. Михайла високо цінували в новому колективі і він пропрацював тут довгі роки, ставши головним механіком заводу. Крім роботи і господарювання на власній садибі, Михайло Собчишак любив співати народні пісні, тому залюбки був учасником хору в місцевому Будинку культури. З концертами вони побували в усіх куточках Прикарпаття. Шанував також і спорт, особливо народну боротьбу. У святкові дні, коли  в Стефиних батьків у с. Кінашів збиралась велика родина, чоловіки влаштовували на подвір'ї запеклі поєдинки. Переможцем завжди ставав Михайло. В час «горбачовської перебудови», коли в комуністичній імперії розпочались демократичні зміни, Михайло Собчишак відновив свої військові документи і отримав статус ветерана та інваліда війни. Старі рани все частіше давали про себе знати і йому було необхідне кваліфіковане і дороговартісне лікування. В роки незалежності України ветеран завжди був серед молоді, розповідаючи правду про буремні роки війни і репресій. Він до останніх днів зберігав ясний розум і допомагав мені в створенні літопису нашої славної родини. Помер Михайло Йосипович після перенесеного інсульту і травми, отриманої при падінні. На похорон зібралася вся родина: донька Галина; сестра Стефанія Крук з дітьми Оксаною та Василем і їх сім'ями; онучки Наталія та Оксана з чоловіками та дітьми; онуки вояка ОУН-УПА Юрка Хомина – Володимир Хомин і Юрій Яремишин; племінники бійця відділу самооборони Максима Прунака – Михайло та о. Микола, священник УГКЦ, який разом з місцевим парохом відправляв Богослужіння; інші родичі, сусіди, колишні товариші по роботі. Пам'ять про славного сина України: воїна, трудівника і патріота завжди буде  в наших помислах.
     
     Слава Україні! Героям слава!

Михайло Фреїк, племінник, завідувач музею «Дем'янів Лаз»






 Опубліковано в номері №23 (2018) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 3 + 2 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.









Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net