Якість газу: за що платимо гроші?

     Відповідь на таке нелегке і водночас дуже актуальне запитання кореспонденти «Галицького слова» шукали в стінах Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Тут на базі Науково-дослідного інституту нафтогазової енергетики та екології працює відповідна лабораторія. Як з’ясувалося, молоді науковці вишу винайшли спеціальний прилад, за допомогою якого можна визначити склад блакитного палива, а також зробити конкретний висновок – якісний газ чи ні.

     Гроші – на вітер
     Контролювати якість газу, вважають науковці, мають мати можливість не лише постачальники, але й споживачі, і в основному для того, щоб чітко розуміти, за що вони платять гроші. Кандидат технічних наук, директор Науково-дослідного інституту нафтогазової енергетики та екології Максим Карпаш каже, що засоби вимірювання якості газу є тільки в того, хто його постачає: «В нашій області це ПАТ «Івано-Франківськгаз» і УМГ «Прикарпаттрансгаз». Вони можуть раз на місяць чи тиждень провести дослідження, виставити в Інтернет якісь протоколи, але ж насправді - це ні про що не говорить…».
     Більшість країн Європи практикують продаж блакитного палива не лише за його об’ємом, але й за якістю, відповідно до того, як продають нині бензин. Однак у нашій державі це питання врегульовано лише теоретично: де-юре, торік набув чинності відповідний документ, котрий передбачає розрахунок зі споживачами газу і за його об’ємом, і за його якістю; де-факто, до впровадження цієї практики українцям ще далеко. Головна причина, припускають фахівці, відсутність спеціалізованого обладнання.
     – 7600 кілокалорій (ккал) на метр кубічний – таку кількість тепла віддає газ в Україні, а за європейськими стандартами – це паливо низької якості. За кордоном газ продають в мегаджоулях (МДж), а не в метрах кубічних, - розповідає Максим Карпаш, - і «найгіршим» газом там прийнято вважати такий, теплота згорання якого сягає 8400 ккал, середні показники – це 9000 ккал. І в будь-якому випадку, звісно ж, ціна газу має бути пропорційною до його якості…
     
     Іванофранківці створили прилад для вимірювання якості газу
     Обґрунтувавши важливість формування ціни на газ за його якісними показниками і вивчивши ситуацію в Україні, у наукових колах почали говорити про створення більш доступного приладу для вимірювання якості блакитного палива, мовляв, ті засоби, якими послуговуються в установах газопостачання, надто дорогі і не годяться для більш широкого застосування. Якість газу вимірюють за допомогою калориметру, що визначає кількість виділеного тепла, або за допомогою точнішого приладу – хроматографа, який дозволяє уже визначити точний склад речовини.
     До жодного з цих приладів споживач не має доступу, тому, зваживши це, команда молодих науковців ІФНТУНГ (6 осіб) створила новий дослідний взірець вимірювання якості газу. Його аналоги вже є у світі, однак до серійного використання жоден із них ще не доведений. Власне над цим, наразі, і працюють дослідники. А ще мають на меті отримати патенти на винахід в Росії та Європі, у нашій державі – вже отримали. Хлопці зізнаються, що патентувати таку річ, не знаючи, чи будуть її в тебе купляти, відносно дорого.
     Лабораторний зразок цього приладу вже розроблено. Його призначення – споживачі великих об´ємів газу. І якщо запустити такий засіб у серійне виробництво, то придбати його можна буде в середньому за 30 тис. грн, що для комунального підприємства не так уже й дорого.
     – Українські постачальники газу, наразі, не зацікавлені у використанні створеного приладу. Більше інтересу він викликає у споживачів. Логічно. Та попри це, наукові розробки, які тривали 2008-2010 рр., профінансувала Україна, а вже створення комерційного проекту фінансують американські програми.
     
     Якщо не газ, то що?
     – Всі підозри, які виникають у людей щодо низької якості блакитного палива, зовсім не свідчать про те, що якісний газ на Прикарпаття не постачають, – переконує директор Нафтогазового науково-технологічного парку Ігор Рибіцький, – це може означати, що українське законодавство дозволяє її (якість) понижувати. Самі ж способи залежать уже від постачальника.
     Найпростіше, кажуть науковці, додати до природного газу більше азоту. Азот – інертний газ, він не вступає в реакцію з іншими речовинами, і виявити його вміст практично неможливо. А найцікавіше те, що відповідно до наших нормативних документів вміст азоту в природному газі не регламентується.
     За допомогою нового обладнання молоді науковці в різні пори року досліджували газ, який нам постачають. І з’ясували, що в переважній більшості теплота згорання газу відповідає всім нормативним документам, але протягом доби вона може відрізнятися в межах 10% (це багато). Газ нижчої якості науковці досліджували взимку, вдень, якраз коли збільшується його споживання. І цікаво, що якраз в зимову пору року дослідники виявили підвищений вміст у газі азоту, в деяких точках цей показник сягав 3%. І якщо наше законодавство вміст азоту у газі не регламентує, то у Європі він не повинен перевищувати 0,5%.
     Особливістю нашого регіону є ще й те, що ми споживаємо газ із різних родовищ, тому протягом доби можемо отримувати паливо з різними властивостями і відповідно різної якості. Взимку на параметри якості блакитного палива впливає і його відбір зі сховищ, де в період сильних морозів міститься багато вологи. Недосконалість систем осушування під час його транспортування зумовлює те, що в трубопровід певним чином потрапляє рідина, яка конденсується і теплота згорання газу відповідно зменшується.
     
     Як у домашніх умовах можна оцінити якість газу?
     На жаль, у домашніх умовах оцінити якість газу практично неможливо, можна хіба що зробити незначні припущення. Скажімо, порівняти час приготування їжі на газовій плиті або ж відчути, як змінюється температура в кімнаті, що малоймовірно. Багато насправді може нам розповісти колір палива. Як відомо, газ має горіти чистим блакитним полум’ям. То ж помаранчеві або жовті язики – показник, який на око можна побачити. Перш ніж робити конкретні висновки, фахівці радять переконатися і в тому, чи правильно у вашій оселі встановлене і налаштоване газове обладнання.
     
     За низьку якість газу відшкодовують збитки!
     Якщо ж ви запідозрили, що до вашої оселі постачають газ не належної якості, то можна поскаржитися до газопостачальника чи до регіонального відділення Держспоживстандарту, і теоретично вам мали б відшкодувати збитки! Перевірка якості газу проводиться відповідно до умов ГОСТ 5542-87 «Газы горючие природные для промышленного и коммунально-бытового назначения. Технические условия». Порядок відшкодування збитків, завданих споживачеві природного газу внаслідок порушення газопостачальним або газорозподільним підприємством Правил надання населенню послуг з газопостачання відбувається таким чином: споживач письмово заявляє про відхилення параметрів якості газу, які потім досліджує спеціальна служба. Якщо ж паливо й справді не відповідає встановленим нормативам, виконання цих робіт (перевірки) оплачує газопостачальне підприємство, але якщо буде встановлено якісні показники газу, зміліє гаманець у самого ж споживача! Коштують такі дослідження не мало й не багато – 300-400 грн. І гарантії про те, що якість газу буде досліджено об’єктивно – ніякої. Хто ж тоді наважиться поскаржитись? Запитання, мабуть, риторичне.
     Правда, відповідно до порядку відшкодування збитків, якщо параметри якості газу все-таки відхилено від встановленої нормативними документами величини, газопостачальне підприємство здійснює перерахунок розміру плати за газопостачання за період від дня подання заяви споживачем до дня, коли газопостачальник відновив параметри якості газу. І в разі незгоди споживача з результатами перевірки він має право для врегулювання цього питання звернутися до суду.
     Отож, якісний газ у наших оселях чи ні, переконатися, на жаль, дуже важко. Тому доведеться споживати те паливо, яке нам сьогодні пропонують газопостачальники. Доки? Та, мабуть, доти, доки українське законодавство не буде врегульоване належним чином і доки кожен із нас не матиме можливості контролювати якість блакитного палива за допомогою спеціальних служб чи приладів. Аж тоді ми зможемо сказати, що платимо гроші за газ.
     
     

     Насамперед я написала своє резюме, яке рознесла по усіх районних відділах освіти Львова. Минуло більше двох тижнів, а про те, що у якусь зі львівських шкіл потрібен історик, інформації не було. Перше вересня наближалось, а робота вчителя ставала для мене лише хорошим задумом для написання журналістського матеріалу. Але я вирішила не здаватись, почала обдзвонювати  усі школи, залучила до пошуків рідних та знайомих. Коли в одній зі шкіл міста з’явилось вакантне місце педагога-організатора, я залюбки понесла туди документи.
     У школі мене зустріли привітні вчителі, не менш ввічливими були і члени адміністрації, які ввели у курс справи. Директор розповіла, які обов’язки я маю виконувати, ознайомила з внутрішньошкільним розпорядком і побажала успіхів у новій роботі. Часу на підготовку залишалося все менше, адже уже через тиждень розпочинався новий навчальний рік. Я переглянула свої студентські лекції, ознайомилась зі  шкільною програмою – і гайда до школи.
     Перший тиждень роботи виявився надзвичайно складним. Мені важко було зорієнтуватись, де який клас знаходиться, постійний шум і біг по коридору галасливих учнів ще довго відлунював у моїй голові. У мої обов’язки входило організовувати та проводити шкільні свята, різноманітні виховні заходи. Оскільки ще зі своїх шкільних років пригадую, як важко було когось залучити до таких заходів, я уже здогадалась, що мені буде нелегко.
     Перше свято, яке мені доручили підготувати, – День вчителя. Його організація традиційно покладалася на одинадцятикласників. Працювати зі старшокласниками легше, адже вони уже дорослі, у них було багато ідей, пропозицій. Підготувавши сценарій, ми взялися до роботи.
     Щоденні репетиції після уроків, прикрашання актової зали, підготовка техніки для  озвучення – усе це забирало у мене багато часу. Наполеглива праця протягом одного місяця дала свої результати – свято вдалось, усі залишились задоволені.
     Але крім цього я ще мала по два уроки історії на тиждень у 5-х класах. Потрібно було підготувати конспекти, на уроці викласти новий матеріал, перевірити домашнє завдання, відповісти на запитання усіх учнів, а їх у кожному класі по 32. Окрім того, доводилось перевіряти самостійні роботи, контрольні, реферати.
     Старші колеги-вчителі давали мені поради перед моїм першим уроком. Для того, щоб розпочати урок, потрібно, щоб у класі була ідеальна тиша, адже коли не заспокоїш учнів на початку, вважай – урок зірваний. Для цього мені доводилось застосовувати різноманітні методи: часом підвищувала голос, найбільш завзятим порушникам дисципліни записувала зауваження в щоденники, інколи просто повторювала учням, щоб були тихо, адже шум заважає не тільки мені, але і їм. Провівши кілька уроків, зрозуміла, що коли діти цілий урок працюють, часу на шум їм не залишається. Але тоді вчителю потрібно добре підготуватися, щоб його розповідь була цікавою, не монотонною, супроводжувалась ілюстраціями, слід залучати учнів до дискусії, давати можливість їм висловитися.
     Окрім звичайних уроків часом проводила нестандартні: застосовувала мультимедійні технології, проводила уроки-екскурсії, урок-гру. Усе це забирає багато часу, енергії, мені доводилось придумувавати щось нове кожного разу. Для підготовки уроків я використовувала багато паперу, адже доводиться робити ксерокопії, також застосовувала маркери, купувала магніти, щоб прикріплювати малюнки. Все це за власні кошти. Адже школа забезпечує вчителів та дітей лише підручниками (і то не всіх).
     За весь період моєї роботи траплялися різноманітні ситуації: учні запізнювалися на уроки,  хтось захворів, хтось потрапив у скрутне становище. Були випадки, коли батьків учнів не влаштовували низькі оцінки їх дітей і вони приходили з’ясовувати справу. Окрім того доводилось вести різну документацію, заповнювати різноманітні папери, готувати заходи чи бесіди до пам’ятних дат, відвідувати уроки інших вчителів для обміну досвідом та заняття «Школи молодого вчителя».
     З кожним днем я все більше заглиблювалась у професію педагога, намагалась відчути на собі усі плюси та мінуси вчительської праці. Коли минув місяць і настав час заробітної плати, я з радістю побігла до банкомату. Зарплата вчителя без досвіду роботи, без вислуги, категорії і будь-якого звання становила близько однієї тисячі гривень. Витрати на проїзд, харчування, канцелярські товари тощо становили значну частину мого заробітку. Суми, що залишалася, не вистачало до наступної зарплати.
     Я попрацювала вчителем протягом одного семестру і написала заяву на звільнення за власним бажанням. Цього часу мені вистачило, щоб зрозуміти, що праця вчителя досить важка, малооплачувана, забирає багато сил і часу. Проте вчителі повністю віддаються своїй роботі, хоча одержують за це мізерну зарплатню. З цього і випливає обгрунтована  відповідь на питання, чому серед працівників школи так мало молодих спеціалістів?
     
     

     Через відсутність інформації про справжній стан справ на підприємствах агрокомпанії «Даноша» серед населення області поширювалося чимало чуток про шкідливість виробництва, порушення екологічної безпеки тощо, особливо у Галицькому та Калуському районах. Саме ці причини й стали метою зустрічі керівників підприємства з журналістами, яка відбулася цими днями.
     На участь з представниками мас-медіа прибули генеральний директор підприємства Крістіан Брокоб Якобсен, голова наглядової ради Том Аксельгаард, заступник генерального директора Сергій Августов, головний лікар державної ветеринарної служби у Калуському районі Григорій Химич та  менеджери фірми.
     Під час зустрічі представники фірми презентували журналістам підприємство, познайомили їх з основними принципами діяльності. Том Аксельгаард розповідав про компанію і чому вона вирішили працювати в Україні. У його емоційній промові йшлося і про те, що у своїй діяльності «Даноша» керується жорсткими стандартами, виробництво не несе жодної загрози довкіллю. Зокрема, усі відходи відводяться у так звані лагуни, де вони відстоюються. Площі, які компанія орендує і використовує для рослинництва, удобрюються строго у відповідності до норм. Для відгодівлі свиней компанія використовує комбікорм власного виробництва, а секрет швидкого набирання ваги тваринами в тому, що тут вирощують свиней високопродуктивних порід, які завезені з Данії.
     Було також зауважено, що корм для свиней – максимально збалансований, і його добова норма розраховується відповідно до вагової категорії. Деякі інгредієнти корму досить дорогі, проте на цьому не економлять. Крім того, намагаються мінімізувати стрес для тварин, особливо – у процесі транспортування. Тобто створюють для свиней максимально сприятливі умови, щоб вони розмножувалися та швидко набирали вагу.
     На питання щодо нарікань місцевих жителів на сморід доводи данця були беззаперечними: самі ферми майже не смердять, оскільки там дуже чисто. Порівнюючи з іншими свинофермами, на «Даноші» взагалі нема практично ніякого запаху. Сечівка зберігається у спеціальних закритих лагунах, тому смердіти теж не може. Це новітня технологія, кращої за яку нема ніде в світі.
     Сморід у навколишніх селах з’являється лише тоді, коли сечівку вивозять на поля як добриво для сільськогосподарських культур. Але це буває лише кілька разів на рік.
     Про здійснення належного контролю за перевезенням тварин, дотриманні вимог  при вирощуванні та утриманні  і про контроль за якістю продукції на «Даноші» розповів головний лікар державної ветеринарної служби у Калуському районі Григорій Химич.
     Під завісу зустрічі на прес-конференції керівники фірми зазначили, що  зараз плани «Даноші» спрямовані на Галицький район. Саме тут планується побудова нових ферм. Зрештою, на рівні голови районної державної адміністрації, як повідомив заступник генерального директора «Даноші» Сергій Августов,  вирішено питання надходження коштів  до місцевих бюджетів.
     Також у планах компанії – будівництво екологічно чистих заводів із виробництва біогазу, продовження розбудови комплексу в Копанках. Є у планах  на 2012 рік і початок будівництва м’ясопереробного заводу, у який  треба вкласти чимало коштів.
     Те, про що розповіли журналістам керівники фірми, довело, що керівництво «Даноші» вирішило нарешті відкрити завісу таємничості підприємства і, зрештою,   тепер  журналісти матимуть  можливість стежити за діяльністю цього потужного підприємства та бачити справжню картину інвестиційного бізнесу.
     
     

     На фото: будинок по вул. Коновальця, 11 в м. Галичі.
     Тут знаходиться Галицький районний територіальний центр
     соціального обслуговування (надання соціальних послуг)
     
     

     Уже стало доброю традицією в Бурштинському енергетичному коледжді ІФНТУНГ проводити щороку в січні методичний місячник, у рамках якого відбуваються різні форми методичної роботи з педагогічними кадрами. Однією із традиційних форм роботи була науково-практична конференція за участю всіх педагогічних та науково-педагогічних працівників на тему: “Педагогічна підтримка розвитку особистості: від творчої самореалізації до особистісного становлення майбутнього фахівця”.

Педагогічна підтримка  являє собою систему дій, які забезпечують допомогу у самостійному індивідуальному виборі, в етичному, цивільному, професійному, екзистенційному  самовизначенні, а також допомогу в подоланні перешкод (труднощів, проблем), самореалізації в учбовій, комунікативній, трудовій і творчій діяльності.
         Г.І. Сорока
     
     

     Метою конференції  було  розкриття сутності педагогічної підтримки розвитку  особистості та розгляд її як складової професійного розвитку педагога; удосконалення фахового рівня викладача; сприяння його самореалізації; виховання творчої національносвідомої та духовнобагатої особистості педагога.
     У вищеназваній конференції доповідачами були: Джура О.Д. – директор коледжу; Чорний Й.І. – викладач економічних дисциплін; Чехівська Г.Б. – викладач біології; Дмитришин І.П. – заступник директора з виховної роботи, викладач культурології; Харун Л.Т. – викладач фізики, аспірант; Остафійчук Г.П. – викладач економічних дисциплін.
     Тематика конференції і питання, які розглядалися, були підготовлені навчально-методичним кабінетом коледжу.
     Педагогічна підтримка особистості є темою наукового дослідження  керівника навчального закладу, науковця Джури Олександра Дмитровича. У 2011 році видавництвом «Знання України» видано друком  монографію “Освіта в системі життєтворчості особистості”.
     Відкриваючи  конференцію, кандидат філософських наук, доцент, директор коледжу О.Д.Джура зазначив у своїй доповіді, що дане питання порушується давно. Актуальною ця проблема є і нині. У наші дні, позначені як “...епоха глобалізації та інформаційної революції, проблема життєтворчості  особистості загострюється. У світі відбулися зміни, осмислення яких лише розпочинається. Світоглядні орієнтири людини, її моральні цінності, політичні пріоритети, соціокультурні цінності перебувають у розпорошеному стані. Людина нерідко втрачає генералізуючу нитку соціального поступу, не може адаптуватися до соціокультурних змін, впадає в розпач, апатію, надто близько підходить до самознищення... Стрімко руйнується звичайний уклад життя, йде в минуле те, що ще недавно становило зміст нашого  буття. Змінюються  орієнтації. Разом змінилися всі цінності. Людина залишається самотньою перед невідомістю, що насувається. Учитель часом не знає, що він повинен тепер розповідати дітям.
     Жити, творити, перемагати легітимно, тобто зберігаючи честь і гідність, шануючи закони  і дотримуючись їх, не переступаючи через людину, не поступаючись справедливістю, стає все важче. Як жити, для кого і для чого, навіщо працювати? Це питання  стає дедалі актуальнішим для   все більш значної частки людей.
     І все ж люди живуть, виховують дітей, створюють і відтворюють цінності, передають їх наступним поколінням.
     Дієвість освіти як чинника життєтворчості особистості залежить від багатьох обставин – зовнішніх і внутрішніх. До перших з них відноситься глобалізація та інформаційна революція; до других - соціально-економічні, політичні та соціокультурні зміни, що відбуваються всередині держави. Означені обставини роблять  своєрідний виклик  освіті й для того, щоб вона могла ефективно  виконати свою життєтворчу функцію, освіта має здійснити певні трансформації за змістом, методикою, технологіями, організацією тощо.
     Наголосив, що в цьому полі працює колектив коледжу.             
     Заключне слово-побажання  від педагогічних працівників мав викладач Іванців Степан Михайлович, який зачитав власні віршовані рядки.
     
     Як швидко минають наші літа,
     З роками вже скроні біліють,
     А зморшки, мов в полі та чорна рілля,
     Здалека на лобі видніють.
        Білі скроні говорять, що недарма
        Літа ми вже з Вами прожили.
        Скільки студентів у своєму житті
        Ми доброму слову навчили.
     А зморшки тому, що давали знання,
     Навчали любить Україну,
     Й не забувати своїх батьків
     Та мову свою солов’їну.
        Але не біда, що минають літа,
        Й волосся на скронях біліє.
        Лиш би завжди була молодою душа,
        Бо душа молода не старіє.

Іван ДРАБЧУК

     
     На фото: зліва направо - керівник Букачівського районного проводу ОУН Михайло Сенюк («Скритий») та референт СБ цього ж проводу Богдан Паньків («Буря»).